Презентація книги Анатолія Логвиненка

Він новачок на літературній ниві, проте його збірки з самобутніми поезіями написані простою мовою української сільської глибинки, з суржиком, розлітаються немов гарячі пиріжки. Народний поет з Переволочної Анатолій Логвиненко за короткий проміжок часу видав вже свою другу збірку щемливих віршів про головні людські цінності.

Друга збірка Анатолія Логвиненка вийшла накладом у 200 примірників. В своїх поезіях через іронію і простоту він піднімає дуже важливі проблеми буття. Слова на палітурці розкривають головний зміст видання: «В житті було і світле, біле, було і чорне… Як вуаль. На фотознімку пожовтілім обличчя рідні і печаль». Щира сповідальна збірка носить назву «Пожовклий знімок».

14 липня її презентували у книгозбірні імені Любові Забашти. Прилуцька інтелігенція читала вірші поета, роздивлялася пожовклі старі знімки та вітала з важливою подією.

У першому розділі книги Анатолій Логвиненко пише про визначні події, які змалечку пережив разом з батьками, або знає з переказів бабусі. Про розкуркулення односельців, колгоспні сходи, про життя вдови, яка втратила чоловіка та сина на війні, про працю у ланці, про враження від першого телевізора. Спогади подаються у віршах через призму бачення його ліричного героя – звичайного сільського хлопчика.

У книзі з півсотні цікавезних історій про односельців, кожен з яких особливий за долею, характером, за своєю соковитою говіркою. Автор мимоволі стає літописцем села, бо в його автобіографічних віршах не тільки власна доля, а й доля всієї сільської громади. Що не бабуся, то яскрава неординарна особистість, що не дідусь, то місцевий Сократ з колоритною самокруткою.

Другий розділ збірки переносить читача з ностальгійної подорожі у минуле до нашого сьогодення. Не завжди помірковане, повне розчарувань і ілюзій. В якому не зовсім солодко живеться. Анатолія Логвиненка бентежить нещирість політиків, події на Сході, не з розповідей знає, що таке війна. Він шукає відповіді у постаті та творчості Тараса Шевченка, у своєму минулому, у надіях, що світ стане кращим.

Читаючи його поезії розумієш, що справжня Україна не на біг-бордах, не на Печерських пагорбах, не в кабінетах чиновників. Справжня Україна тут, у його маленькому селі, де немає ані супермаркетів, ані трамваїв. Вона в душах і долях простих щирих роботящих людей, які чесно працювали все життя і отримують за це мізерні пенсії. Вони живуть у своєму простому і щирому світі, далекому від політичного галасу та культу грошей. Поклоняються землі і сонцю, траві і бузку, чесним мозолям, працелюбству і майстерності. Саме за цю щирість і правду читачі так люблять поезії самобутнього Анатолія Логвиненка.