Семенівку хотіли знищити «чорними дошками», а нині випалюють вогнем : кати не змінилися

Найстрашніший в історії людства геноцид – Голодомор в Україні – був орієнтований на знищення провідної верстви, що чинила спротив: селянства, вчителів і священників, з подальшим формуванням нової рабської еліти. Тих, хто противились наказам партії й відмовлявся забирати хліб у селян, прирікали на знищення з допомогою так званих «чорних дощок». На Чернігівщині, згідно з даними Інституту Національної пам’яті, на «чорні дошки», окрім сіл та окремих підприємств, занесли чотири райони, один із яких – новоутворений Семенівський.

Семенівщина, яка нині переживає часи чергового знелюднення через російську терористичну агресію, вже прирікалась на знищення московськими катами.

Утворений у 1932-му році Семенівський район вважався окупаційною комуністичною владою таким, що опирався колективізації, провалив хлібозаготівлі, а місцева влада була недостатньо жорстока. Саме тому у червні 1933 року Семенівський район було занесено на «чорну дошку».

Сьогодні не видається можливим встановити повні списки загиблих під час Голодомору людей. Хоча навіть те, що ми знаємо, вражає своєю жорстокістю. Наприклад, тільки у цьому невеличкому поліському районі встановлено імена 324-х жертв Голодомору: 76 – у Семенівці, 46 – у Жадовому, 29 – у Машевому, 24 – у Радомці, 23 – у Янжулівці, по 15 – у Погорільцях та Хотіївці, трохи менше в інших селах.

Ось яка думка з цього приводу представника Інституту Національної пам’яті Сергія Бутка: «Чому історики говорять, що число вбитих голодом вище у районі, ніж змогли порахувати і встановити поіменно тільки 324 особи? Збереглися тільки книги реєстрації актових записів про смерті в дев’яти із 39-ти населених пунктів району. Та ж сама ситуація по області: книги реєстрації актових записів про смерть збереглися тільки в 460-ти населених пунктах з понад 1500. Це при тому, що влада забороняла писати причиною смерті «голод», хоч це часто порушувалося людьми з совістю».

«Чорна дошка» – це відповідь московської окупаційної влади на опір не лише з боку селянства, а й тих представників компартії, які повірили в її ідеали, а пізніше з міркувань совісті відмовились виконувати заходи з організації голоду.

«Чорні дошки» і «чорні списки» вперше застосовувалися ще в період воєнного комунізму – 1919-й, 1920-й і 1921-й роки. По-друге, їх почали використовувати як систему, як організацію морально-психологічного терору населення України, в цьому випадку – Чернігівської області.

Що означало на практиці бути занесеним на «чорну дошку»? Репресивна акція передбачала продовольчу блокаду окремих колгоспів, сіл, навіть районів, як у випадку з Семенівщиною, перетворивши їх на соціальну резервацію великих груп людей, яких тримали без їжі протягом 5-6 місяців, попередньо вилучивши все їстівне.

Нині важливо зрозуміти те, що всі Голодомори, вчинені московитами з метою винищення українців в УНР та за її межами, це – військові операції. В період між першим проведеним Голодомором початку двадцятих років минулого століття до 1932-го року Московія ретельно підготувалася. Провела кілька переписів населення, де визначила не тільки територію розселення українців, а й, надважливо для себе, опублікувала всю структуру нашої господарки. На облік були поставлені всі господарства українців, їхня характеристика, структура хазяйнування, наділи, реманент, запаси продовольства, живність і т.п. Для проведення вдалої військової операції окупанти зумисне перекроїли під це адміністративний устрій Української Народної Республіки. Так знищено сталий, сучасною мовою, військово-цивільний уклад Гетьманщини. Створені області, райони, котрі й досі існують, для кращої координації військової операції та роздробленості українців. І лише після десятирічної ретельної підготовки Московія нанесла страшний удар по українцях, наслідки якого ми відчуваємо й досі.

Українці дорого заплатили за атрофоване бездержавне мислення, інфантильність, меншовартісність, безвідповідальність, байдужість до власної Держави, за ворожість та упередженість до власних державників. Щоправда, були серед наших земляків і ті, кого голод не зламав духовно. Варто згадати хоча б Левка Лук’яненка з Городні або ж Галину Кузьменко, кулеметницю УПА, уродженку села Нова Басань Бобровицького району Чернігівської області, яка вижила в страшному 1933-му. Для нас вона стала символом жінки-воїна, яка воювала проти нацистського та комуністичного режимів за незалежність України.

Інформує che.cn.ua